“Сьогодні, коли карантин закінчився...”
------------------------------------------
Це вже як мем. Почуте й прочитане від освічених наче б людей: Як невимовно важко було на карантині. І яке полегшення зараз, у “посткарантинний час”. Уже можна піти в ресторан, не паритися в масці, не жахатися людських скупчень.
…Хоча епідемія ні на йоту не пригальмувала, і щоденне число хворих більшає, і лікарні вже заповнені на 90%, і готуються другі й треті черги. І Україна вже у червоній зоні.
“Але ж літо, відпустки і жорсткого карантину вже немає... “
Наче небезпека не в хворобі. А в карантині.
Бачити істину в словах, а не в явищах матеріального світу — це ознака магічного мислення.
Бо... “спочатку було слово”.
Є слово — є явище. Немає слова — явища не існує.
У деяких наших сусідів по “магічному мисленню” влада сказала: “Епідемія завершилася”, або “Ніякої епідемії не було і немає!” І ось уже “веселится и ликует весь народ”. Раз батько народу сказав, що немає, значить немає. Все це вигадки ворогів.
“Якщо на клітці слона написано “буйвол” не вір очам своїм”, - казав незабвєнний Козьма Пруков.
Ми так і живемо. Не вірячи очам своїм, а тільки вухам. І війни в нас немає, бо не назвали це війною. І Путін лише тільки може напасти, бо комусь важко вимовити слово “напав”. І Росія ні при чому. Бо комусь не повертається язик для слова “винна”.
І слово “олігарх” стосовно одного відомого політика боїшся вимовити, хоча він за всіма ознаками олігарх. Але скажи це слово і білий світ стане сторчма.
У магічному суспільстві сакральні слова заміняють реальні дії. Скажеш: “Боже поможи!” і вже можна не боротися з корупцією, бо Він почує і поборе. Почуєш: “Героям слава!” у відповідь і легшає на душі — наче вже переміг усіх ворогів. “Чий Крим?” - це як символ віри, без якого немає доступу в рай.
“Коли Крим і Донбас повернуться...”, - рефреном проголошує чи не кожен наш очільник, починаючи з 2014 року. І наче сам у це вірить. Наче б від частоти повторів генерується якась енергетична сила, як при терті ебонітової палички вовною, і ця сила, прокинувшись, одного разу візьме й поверне нам все, що ми просимо.
“Коли епідемія завершиться...”- говоримо всі ми сьогодні, наче вона, ця епідемія, сама по собі втомиться вбивати людство, махне на нас рукою і піде собі...
Наче ми тут ні при чому. І не нам відвойовувати наші землі. І не нам шукати зброю від смертельної хвороби...
Нам так хочеться, щоб все було добре. Але саме собою..