Смугастий кавун, і жовта диня....
Це липень, Львів – не Греція, і не Туреччина...
Сиджу уже скоро пів року на карантині,
як і, зрештою, всі... і приречені, і не приречені.

...

Кіт рудий потягнувся, йому карантин – до лампочки...
У очах запитання німе: віскас – теж ти купила, правильно?
А я знову шукаю по хаті кімнатні тапочки.
Вкотре – руки із милом: хірургом вже бути могла би я...

Їм кавун свій… Кажуть: рано – є шанс збагатитись нітратами.
Вже й не знаю, чого найбільше мені боятися.
Кіт рудий – проковтнув свій віскас і моститься спати.
Він не їсть кавунів – що, крім березня, з ним може статися?

Закриваю очі: кавун – вже влягається, я – прислухаюся...
Де проведу цей залишок дня – ще не знаю я....
Не дивлюся новин, а дивлюся – торішні фото, всміхаюся...
Там – шматочок життя, там море тепленьке, там є ти, любове моя...

19.07.2020р.Lana

Фото А.Мельник.

Показати більше...