Живе в мені коронавірус,
Це надокучливе єство,
І руки ніби з милом мились,
І дІрок в масці не було...
Але таки потрапив в мене,
Хтось вИдихнув, а я вдихнув,
І кров уже узяли з вени,
І в носа лізли, ледь не чхнув...
Часник, горілка, кУсні сала,
І сон від ранку до шести,
То в транспорті заснеш, бувало,
А то, здається: ти - не ти...
Пігулки, паніка і вечір,
Самотність - тиждень без людей,
І ловиш в стрічці кілька речень,
Про політічєских блядЕй...
І їсти щось не дуже. Треба,
Товчеш у себе, що знайдеш,
А тут ще осінь, сіре небо,
Тому нікуди і не йдеш...
Ще носом чую, смак - не дуже,
Самотньо куриш у вікно,
НедОпалки летять в калюжі,
Немов у авторськім кіно...
І не вмикаєш телевізор,
Хіба на декілька годин,
Отак переживаєш кризу,
На ціле місто - сам один...
Ще друзі у фейсбук напишуть,
Розкажуть, що у них і як,
Читаєш і чекаєш лИше,
Коли відчуєш щось на смак...
В мені помер коронавірус,
Недовго жив, хоч жив, як міг,
А може це мені приснилось,
Коли в маршруточці приліг?
Та ні, весь світ таки хворіє,
І я хворів, і ти, і він,
Вже навіть у очах біліє,
Від чотирьох кімнатних стін...
На вулицю вже навіть страшно,
Виходити, бо ця біда,
Чіпляється, як легковажно,
БродИтимеш туда-сюда...
Хоч вихідними - в карантині,
Ані в кав'ярню, ні в музей,
Я розглядаю на картині,
У сірих фарбах Колізей...
І їм тепер, немов уперше,
І цигарок - природній смак,
Коронавірус - перший вершник,
Якийсь страшний небесний знак...
Чи він навчив чогось? Не знаю,
Перехворів, як переспав,
Щоправда, ліг, як завжди, скраю,
На тижні другому упав...
Та і пішов, а він ще довго,
Лежатиме біля стіни,
Ну все, очуняв і почовгав,
Геть від оцього сатани....
Нехай живе собі без мене,
І я без нього проживу,
Це ж знов здавати кров із вени,
І не у сні, а наяву...
І знову одягаю маску,
Для світу - прорізи очей,
Ми всі потрапили у казку,
Недооцінених речей...
А він дивитиметься, знаю,
І слідом пІде, наче тінь,
А світ від нього утікає,
В бліде мереживо видінь...